Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина і особливими потребами

Вихователі ЗДО повинні знати:

• підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;
• основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології;
• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;
• комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;
• диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей;
• зміст та методи роботи з родинами вихованців.

З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти:

• здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі;
• свогчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;
• здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;
• формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;
• проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку.

Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв’язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища – одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.

Робота з дітьми, що мають особливі освітні потреби, здійснюється за допомогою таких методів:

• бесіда,
• переконання,
• розгляд проблемних ситуацій,
• сюжетно-рольові ігри,
• перегляд спеціально відібраних відеосюжетів.

Оскільки дитина-дошкільник – це відзеркалення сім’ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами. Отже, інклюзивна дошкільна освіта – це одна із реалій нашого життя. Проте, потрібно пам’ятати, що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід. З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає:

1. Поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме:

• Психодіагностичний етап:

– діагностика рівня розвитку дітей (виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною);

– тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання; вивчення особливостей сім’ї, в якій виховується дитина;

– психолого-педагогічне спостереження за особливосгями соціальної взаємодії дитини в групі однолітків.

2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

• банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;
• картки здоров’я і розвитку дитини;
• психологічної картки індивідуального розвитку дитини;
• соціального паспорту сім’ї, в якій виховується дитина;
• щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі;
• щоденника спостереження за станом здоров’я і поведінкою дитини вдома.

3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда).

4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме:

– банку даних навчальних і виховних програм;

– механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров’я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами.

5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів:

• дидактичного – вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу;
• виховного – простеження ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників;
• управлінського – простеження за характером взаємостосунків на різних управлінських рівнях в системах: «керівник – педагогічний колектив», «керівник – діти», «керівник – батьки», «керівник – зовнішнє середовище»;
• соціапьно-психологічного – спостереження за системою колективно-групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків;
• медичного – відстеження динаміки стану здоров’я дитини з особливими потребами.

6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути наступні:

– виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітніх ресурсів;

– виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитиною, педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливої дитини».

7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків:

– планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів, прийомів роботи з дітьми та їх батьками;

– ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти;

– реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей, які виявляють відповідні проблеми;

– відстеження результативності впроваджених змін.

Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина і особливими потребами

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.

4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами і спеціалістами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній команді.

Психолого-педагогічна характеристика дитини з особливими освітніми потребами

Психолого-педагогічна характеристика має відповідати таким вимогам:

– підсумок спостережень;

– добір фактів;

– систематизація фактів та висновки педагога;

– характер викладу;

– позитивні сторони дитини;

– індивідуальна робота з дитиною (хто проводив з фахівців);

– обсяг характеристики (має бути короткою, але переконливою).